|
Це логічне запитання виникає, напевне, у кожного, хто на широких медіа-просторах стикається з інформацією щодо рівня безробіття в Україні.
Деякі ЗМІ привертають увагу гучними заголовками про зростання рівня безробіття і дають цифру 2,4%, а інші – повідомляють про зниження цього показника і наводять цифру 6,2%.
Хто з них пише правду? Не повірите – і перші, й другі.
Просто йдеться про різні поняття. У першому випадку – про рівень зареєстрованого безробіття, а в другому – про рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці.
Давайте розберемося в цьому більш детально, це нескладно.
Два показники – два поняття
Шукати роботу в нашій країні можна двома шляхами: через офіційну державну установу – державну службу зайнятості або самостійно. Щороку близько трьох мільйонів громадян користуються послугами служби зайнятості. Близько одного мільйона роботодавців пропонують роботу через службу.
Та частина людей, які шукають роботу і реєструються в державній службі зайнятості, складає показник "рівень зареєстрованого безробіття". Тобто цей показник свідчить про кількість тих людей, які прийшли до центрів зайнятості та отримали статус безробітного після того, коли протягом семи днів після звернення не були працевлаштовані на підходящу роботу. За станом на 1 лютого 2008 року рівень зареєстрованого безробіття збільшився, проти цього показника на 1 січня, на 0,1 відсоткових пункти і склав 2,4%.
Збільшення зареєстрованого безробіття означає збільшення кількості звернень до служби зайнятості та зростання популярності її послуг у населення. Так, протягом січня 2008 року послугами державної служби зайнятості скористалося 804,3 тис. незайнятих громадян. Понад 64,1 тис. роботодавців надали державній службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць.
Проте показник щодо рівня зареєстрованого безробіття не надає повного уявлення про загальну ситуацію з безробіттям в країні. Для визначення реальних масштабів зайнятості і безробіття використовується світова практика – дані вибіркових обстежень населення з питань економічної активності, в основу яких покладена методологія Міжнародної організації праці (МОП). Показник рівня безробіття в країні визначається у відсотках як співвідношення чисельності безробітних до економічно активного населення віком 15-70 років. В Україні такі обстеження з 1995 року проводить Державний комітет статистики.
Відстежимо по роках рівень безробіття в нашій країні, визначений за згаданою міжнародною методологією. В Україні цей рівень складав: у 2001 – 10,9%, 2002 – 9,6%, 2003 – 9,1%, 2004 – 8,6%, 2005 – 7,2%, 2006 – 6,8%. Як бачимо, ніякого зростання немає, навпаки – є невпинне зниження цього показника.
За даними Держкомстату, рівень безробіття в Україні (останні дані – за 9 міс. 2007 р.), визначений за методологією Міжнародної організації праці, – найнижчий за останні 11 років і складає 6,2% економічно активного населення. Рівень безробіття знизився в усіх регіонах України. Найбільше зниження цього показника – в Закарпатській, Запорізькій, Одеській областях і в Києві. Найвищий рівень безробіття спостерігався в Рівненській області (8,9%), а найнижчий – в Києві (3,0%).
Докладно „розібрані” показники – рівень зареєстрованого безробіття і рівень безробіття, визначений за методологією МОП, розраховуються за різною методологією і тому не суперечать один одному, а відображають різні явища на ринку праці.
Отже, „рівень зареєстрованого безробіття” – це питома вага громадян, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні, серед чисельності населення працездатного віку, а „рівень безробіття (за методологією МОП)” – це загальна ситуація щодо безробіття.
Здається з визначенням рівня безробіття в країні розібралися. Треба ще додатково уточнити, що такого показника, як „прихований рівень безробіття”, не існує, як не існує й показника „офіційний рівень безробіття”. Всі дані, які озвучуються і публікуються Державним центром зайнятості і Державним комітетом статистики, є відкритими й офіційними.
Якщо говорити про „світову арену”, то рівень безробіття у нас нижчий, ніж у середньому по країнах Євросоюзу, де він дорівнює 7,2%. Для порівняння: в середньому за 9 місяців 2007 року рівень безробіття в деяких країнах – членах ЄС становив: у Португалії – 8,1%, в Іспанії – 8,2%, у Німеччині та Франції – 8,5%, у Польщі – 10,0%, у Словаччині – 11,3%.
Тенденції ринку праці
В Україні в цілому сьогодні спостерігається підвищення економічної активності населення, зростання зайнятості і скорочення безробіття.
За даними Державного комітету статистики України, чисельність зайнятого населення в Україні за 9 місяців 2007 року досягла найвищого рівня за останні вісім років і склала 59,1% – це більше, ніж у ряді країн-членів ЄС. Зростання рівня зайнятості відбулося в усіх регіонах країни. Найвищий рівень зайнятості за 9 місяців 2007 року спостерігався в Києві (64,7%), а найнижчий – в Івано-Франківській та Тернопільській областях (54,5%).
На сьогодні вже не безробіття є головною проблемою вітчизняного ринку праці, а низька оплата праці.
Наведемо такий наочний приклад. Протягом 2007 року в державній службі зайнятості було зареєстровано понад 2,2 млн вакансій, заявлених роботодавцями. Це дуже велика кількість, якщо врахувати, що на обліку в службі зайнятості перебувало 2,4 млн осіб. Проте лише 8% з цих вакансій пропонували заробітну плату, вищу за середню по регіону, з яких було укомплектовано тільки кожну п’яту вакансію, адже іншою складною проблемою українського ринку праці є нестача висококваліфікованих працівників. Показово? Безперечно – так.
Натомість навіть у запропонованих умовах чисельність наших співгромадян, працевлаштованих за направленням державної служби зайнятості, в 2007 році склала близько 1 млн 100 тис. осіб. Окрім того, 25,5 тис. безробітних за сприяння служби зайнятості організували власну справу. З нашою допомогою отримали нову професію або підвищили кваліфікацію майже 230 тисяч безробітних. Ще до одного з основних видів соціальних послуг, що надаються державною службою зайнятості, – до громадських робіт (зауважимо, що обов’язкове направлення безробітних на громадські роботи не є світовою практикою, як помилково вважають деякі урядовці), – було залучено понад 422 тисячі громадян.
Для кваліфікованих робітників – ризик безробіття мінімальний
Серйозні зміни, що відбуваються на ринку праці України, пов'язані із стрімким підвищенням попиту на кваліфіковану робочу силу. Причому брак кваліфікованих кадрів характерний для багатьох професій.
Роботодавці пред'являють певні вимоги не тільки до напряму і рівня освіти, а, перш за все, до конкретних навичок і досвіду роботи претендентів на працевлаштування.
Найбільшим попитом на ринку праці користуються професії, пов'язані з наявністю високого рівня освіти і кваліфікації: програмісти, юристи і бухгалтери високої кваліфікації, менеджери різних рівнів, банківські працівники, дизайнери з відповідним досвідом роботи. Не вистачає медичних працівників, вчителів, продавців як продовольчих, так і непродовольчих товарів. Багато заявок сьогодні поступає від роботодавців на електрогазозварників, слюсарів, токарів, швачок, столярів, водіїв, трактористів, висококваліфікованих робітників на будівництві і в суднобудуванні. Значна кількість підприємств відчуває потребу в кваліфікованих робітниках за виробничими професіями, зокрема, токарях, ливарниках, ковалях, термістах, слюсарях-інструментальниках, фрезерувальниках та інших.
В службу зайнятості – за роботою,
а не за допомогою по безробіттю
З 1 січня 2008 року мінімальний розмір допомоги по безробіттю для застрахованих осіб складає 290 грн., а для незастрахованих – 210 грн.
Тут є потреба в розвіюванні „вузького погляду” на діяльність державної служби зайнятості, яка в розумінні окремих громадян зводиться лише до функції „віконця каси”, що видає допомогу, або потурання утриманським прагненням. Це не так. Виплата допомоги по безробіттю – лише частина соціальних гарантій кожної людини, запорука того, що в період пошуку роботи вона матиме засоби для існування. Безробіття – це страховий випадок, право на матеріальне забезпечення під час якого гарантовано нашою Конституцією.
Крім виплати допомоги, державна служба зайнятості надає спектр різноманітних соціальних послуг. Нагадаємо, які саме належать до них:
• пошук підходящої роботи і сприяння в працевлаштуванні, в т.ч. у створенні „власної справи”;
• підбір персоналу;
• інформаційні та консультаційні послуги;
• виплата матеріального забезпечення у разі настання безробіття;
• професійна підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації, профорієнтація;
• організація громадських робіт;
• надання дотацій роботодавцям для працевлаштування безробітних. | 2008-03-20 10:51:50
|
